(Початок розповіді з підназвою "Зимовий Крим" читайте тут.)
Чемпіонат України в Сколе
Інформація про дистанцію з’явилась за місяць до змагань. Планувалась дистанція для чоловіків 10,8 км увесь час вгору з набором висоти біля 800м. Всю весну готувався в своїй балці. Двічі травмувався. На початку квітня збігаючи з гори, вже втомленим намагався пробігти останнє коло швидше чим попередні і перечепився через маленький камінчик. Ударив і зчесав коліно. Заживало досить довго, тиждень не тренувався. А в кінці квітня «дьорнув» задню поверхню стегна (такого зі мною ще ніколи не було). Через погану погоду я тоді біг в манежі 10*100м через 100м відпочинку. І на останньому відрізку різко відчув біль. Дуже перелякався бо до змагань лишався всього місяць. Зразу добросовісно почав лікувати ногу. Масаж льодом і туге бинтування – два дні. Потім мазав зігріваючою маззю і бинтував. Через два дні я вже легенько пробігся 8 км, з перебинтованою ногою. Так, що зажило швидко і змагання не «накрились».
З білетами, як завжди це буває, були проблеми тому довелось сідати на потяг не в Запоріжжі, а в Дніпропетровську (потяг Маріуполь-Львів). По прогнозу я бачив, що погода в Карпатах дощова, але парасольку я забувся взяти. А от на, що я не звернув взагалі уваги, так це на температуру повітря. У нас вже давно на той момент настали теплі дні. Вдень температура сягала 30 градусів. Тому якось і не подумав що треба взяти теплий одяг і що їду в холодний край. Дві години автобусом до Дніпропетровська, потім годин 20 в потязі і приїхав до Львова. Вийшов. На вулиці градусів 8-10, похмуро і трішки зривається дощ. А я в шортах і сандалях на босу ногу. Дізнався на автовокзалі, як доїхати до Сколе. І через години чотири добрався до місця змагань. Це вже була п’ята година вечора. Всі учасники давно порозселялись і я ледь знайшов собі місце для ночівлі. Місцеві прикалувались з мене: «Ви так легко вбрані і без парасолі!». На, що я відповідав: «Так завтра ж літо!». Приміщення в якому я поселився було також холодним, тому мої сподівання швидко відігрітись, накрились мідним тазом. Я хазяйці сказав: «Холоднувато тут у вас». Це я сподіваючись, що є якийсь варіант підігріти приміщення. Але відповідь була: «Та хіба це холодно! От зимою холодно, а це не холодно».
О шостій годині вечора пішов на нараду представників команд. Там повідомили неприємну новину. Через сильні дощі дорогу, якою судді повинні були добиратись до місця фініша, розмило. І тому фініш переноситься на нижчу висоту. Тобто між стартом і фінішем перепад висоти буде не 800м, а приблизно 400м. Дистанція для чоловіків склала 10 км, з набором висоти 500м., для жінок і юніорів 7 км. (вгору 450 м.), а для юніорок дистанція 4 км. (вгору 400м.) – це все приблизно.
На ранок відчув, що трішки тривожить сідаліщний нерв. Під час розминки випросив в когось зігріваючу мазь і помазав поясницю, трішки допомогло. Погода кращою не ставала. Похмуро і навіть трішки зривався дощ. Відбулось урочисте відкриття змагань. Пролунав гімн. І всі пішли на місце старту. Старт був загальним для жінок і чоловіків усіх вікових категорій. Після старту чоловіки спочатку бігли два кола по три кілометри приблизно по рівній місцевості, з невеликими підйомами і спусками. Було багато калюж і грязюки. Кросівки зразу стали повністю мокрими. Триматись за лідерами мені було не під силу, але я намагався далеко їх не відпускати. Після 6 кілометрів (двох кіл) починався серйозний підйом. Лишалось приблизно 4 км до фінішу і вгору 400 м. На цьому відрізку я зміг обігнати двох учасників і прибіг на фініш 15-м. З результатом 52:28. Лідеру програв 5 хв. і 16 с.
Потім всі спустились вниз. Було нагородження переможців. І до вечора вже всі спортсмени пороз’їжджались. Я лишався ще на одну ніч, бо на потрібний мені потяг не встигав ніяк. Вечором помив кросівки, і вже коли готувався до сну, то мене охопило якесь відчуття нереалізованості. Я так довго готувався до цих змагань. Так довго добирався сюди з Запоріжжя і ще й так само довго їхати назад. А змагання так швидко пройшло! І погода підвела, і місце хотілось зайняти вище, і траса вийшла не ідеально гірською, половину дистанції бігли по рівному, і на вершину гори Лопата не добігли. І я придумав: «В мене ж ще повно часу! Я ж можу ранком зробити пробіжку прям на гору Лопата». Так і зробив.
Погода не мінялась. Дощу не було, але похмуро і холодно. Почав пробіжку з місця вчорашнього старту. Дуже швидко бігти не збирався, та і грязюка не дозволяла. Але і напружуватись довелось. Особливо після 4 км дистанції (місце вчорашнього фінішу) деякі гірки доволі круті ще й місцевість не знайома. Добре що стежка була одна і не довелось блукати. Але вже було дуже холодно, втома і пальці зводило, особливо на руці, в якій тримав мобілку. Туман і очікування: «Ну де ж той фініш?!».
Нарешті я побачив великий хрест, це означало, що я добіг до вершини гори. Довжина траси вийшла приблизно 7 км набір висоти приблизно 800 м. Час бігу – 51:43. Зробив пару селфі, для того я і брав з собою смартфон. І побіг тим самим шляхом назад. Вже точно не поспішаючи, але для того щоб зовсім не змерзнути. Бігти вниз було дуже небезпечно, місцями переходив на ходьбу і тримався за дерева. Та все одно раз підслизнувся так, що мало не впав. Вийшло, що вниз я добіг за 42 хв. і 12 с. І вже з почуттям морального задоволення, що підкорив гору Лопата, зібрався і поїхав додому. (Далі буде)
|