(Частина інтерв’ю з Анною Фрост на сайті irunfar.com. За лютий 2013 року. Повне інтерв'ю англійською читайте тут: http://www.irunfar.com/2013/02/an-interview-with-anna-frost.html)
Сторінка Анни Фрост в фейсбуку: https://www.facebook.com/annafrosty
Анна Фрост в 2005 році, спакувавши валізи, полишила свою улюблену Нову Зеландію і полетіла до Європи. За рік до цього відбулось так зване «хрещення», вона взяла участь в Чемпіонаті Світу з гірського бігу в Італії.
iRunFar: Анна, давай почнемо з самого початку. Які твої найперші спогади дитинства в Новій Зеландії? Яким було життя підростаючої Фрості? Твоя активність рано проявилась?
Anna Frost: Думаю, що мої старі фотографії самі добре говорять про моє життя в дитинстві. Ми були дуже активні. Кемпінги, прогулянки, риболовля, лазіння по деревах і звичайно подорожі, в Папуа-Нова Гвінея, Австралію та Великобританію.
iRunFar: Ти згадувала, що твоєю основною діяльністю, коли ти зростала, був хокей на траві, чи не так? Це, очевидно, командний вид спорту, в той час, як твоя бігова кар’єра це в першу чергу одноосібне бігання. Чи було щось корисне в тих ранніх заняттях хокеєм, що прислужилось тобі для бігу?
Anna Frost: Так. Хокей навчив мене багато чому. Як тренуватись, працювати, грати, спілкуванню і подорожам з групою; як терпіти біль коли м’яч влучає в ногу, або голову; як політика працює (або не працює) в спорті. Я також розвивала силу, швидкість, спритність і витривалість протягом усіх цих років бігаючи вгору і вниз по місцевості. І все це я використовую сьогодні, тому що я не відчуваю біг, як одноосібну гонку. У кожному забігу я оточена однодумцями. Ми всі там разом… ми біжимо спільним шляхом (настільки довго, наскільки не загубимось), з різними мотиваціями, але з однаковою пристрастю. Мені неймовірно пощастило мати родину Саломон, ділити з ними сльози, кров, посмішки, тяжку роботу і святкування.
iRunFar: Твоя любов до гірського бігу прийшла пізніше, але чи відчула ти гори Нової Зеландії в дитинстві? Походи, мандрівки з друзями, чи родиною? Чи було захоплення ними з самого початку?
Anna Frost: Так, моя родина любила виїжджати на нашому старенькому синьому автобусі в гори і озера, які я любила. Школи в Новій Зеландії також організовували дозвілля на природі, тому ми щороку ходили в походи на три- п’ять днів, з катанням на байдарках, гірських велосипедах, верховою їздою, рафтингом, скелелазінням та іншим.
iRunFar: Звучить гарно! Рухаємося далі, Анно, в 2000 році ти вступила в університет. Що ти вивчала? Іншими словами, ким ти хотіла стати, коли виростеш?
Anna Frost: Я вчила фізичне виховання, здобула ступінь бакалавра зі спортивної спеціальності. Я не знала ким я хотіла бути і працювати, але я знала, що люблю спорт і це була відповідь. Я також любила вчитись. І було дуже корисно і весело приділяти увагу спорту цілий день.
Але насправді, коли я була маленькою дівчинкою, я хотіла мати свиноферму. Мені дуже подобались свині, тому я хотіла привезти усіх свиней на мою ферму і врятувати їх таким чином від поїдання.
iRunFar: Ха-ха. Так що є шанс, що спонсором майбутніх пробігів в Новій Зеландії буде свиноферма Фрост?
Anna Frost: Так, звичайно. Ви повинні знайти дику свиню і пригнати її на фініш.
iRunFar: Отже в університеті ти зосередилась на бігових видах. Стіпль-чез, крос, тріатлон. Розкажи нам трохи більше про початок бігової кар’єри. Ти напевно вже тоді добре бігала?
Anna Frost: Я почала бігати в школі кроси, на доріжці (1500, 3000 м.) і трішки тріатлон, просто заради сміху і просто, щоб зайвий раз прогуляти уроки. Коли я вступила до університету, я стала більше бігати на доріжці, по шосе (10 км, пів марафон) і продовжила виступи в тріатлоні.
Я також бігала трейли і мені подобались гірські ділянки траси. Я пам’ятаю, як падала обличчям у велику брудну калюжу і вдарила гомілку. Я була знесилена і не могла підвестись. Тоді двоє хлопців, що пробігали повз, витягнули мене, поставили на ноги і сказали бігти далі. Це було воно. Все це елементи випробування, все це було частиною гри. Мені дуже сподобалось. Іноді я вигравала, іноді була поза подіумом, але ніколи не було розчарованою. Я просто любила змагатись і випробовувати себе.
iRunFar: Фантастично. Ти кваліфікувалась на Чемпіонат світу з гірського бігу в Італії, зайнявши четверте місце в Чемпіонаті Нової Зеландії з гірського бігу. Але ти напевно готувалась до цієї події? Коли ти почала серйозно бігати в горах?
Anna Frost: Я жила в Данедін. А це власне пагорби. Скрізь куди б ви не йшли, треба іти вгору, або вниз. Я жила в найвищій частині великого пагорба. Усі пробіжки були по схилам на додачу до занять хокеєм, чи інших видів спорту, якими я займалась в школі та університеті, такі як веслування, регбі, тріатлон, катання на роликах і сквош. Я була природно сильною.
iRunFar: Твоя поїздка в Італію була справжнім початком твоєї любові не лише до гірського бігу, але і до подорожей, та гірської культури взагалі, так? Що ти відчувала?
Anna Frost: Я відчула пристрасть… Не знаю, як ще назвати це почуття… щастя, свобода, гармонія, мир, радість, почуття приналежності. Я хотіла бути там і досліджувати, і я побачила спосіб зробити це через гірський біг і учасників.
iRunFar: Отже повернувшись до Нової Зеландії ти почала збирати гроші для наступної подорожі, аж поки не вирушили в дорогу наступного року?
Anna Frost: Я повернулась до викладання спорту і відкритої освіти протягом шести місяців, щоб назбирати деякі гроші. І як тільки скінчилась школа, я відразу поїхала до Європи, без реального плану, просто мій рюкзак, намет, плитка, літнє плаття і кросівки.
iRunFar: Чи багато ти навчилась від Чемпіонату світу з гірського бігу стосовно власного бігу і виступу на міжнародній арені?
Anna Frost: Відверто кажучи, я була трішки приголомшена. Я дізналась, що там була чудова група учасників. Я бачила чудові пейзажі. Відчувала хвилювання, нерви та адреналін, що створюють подібні забіги. Імені це сподобалось. Я хотіла бачити це знову і вивчити більше. І я досі вчусь щодня.
iRunFar: Отже в 2005 ти зібралась і вирушила в мандрівку. Пробіги в Європі, а потім взяла участь в пригодницьких перегонах у Великобританії за Inov-8. Це мабуть були захоплюючі часи?
Anna Frost: Це було неймовірно. Я спакувала свій намет, плитку і просто вирушила. І коли я знаходила, щось гарне, я зупинялась. Я ходила, бігала і змагалась, коли потрапляла на якісь змагання. Коли я поїхала до Великобританії, я почала робити більш пригодницьких забігів з командою Inov-8. Це був дійсно веселий та інший спосіб вивчити свої можливості, і потім спробувати розширити їх. Було багато криків, порізів і синців упродовж усіх цих приход по просторам Європи.
iRunFar: І що тебе привело до Великобританії? Напевно ж не погода? І як ти долучилась до Inov-8?
Anna Frost: Я приїхала до Вельсу працювати з Новозеландською компанією Full On. Це була робота з американськими підлітками з заохочення та розширення їхнього кругозору. Це було корисним навчанням і для мене, про те ким я є і куди хочу іти. Я полюбила гори північного Вельсу, воно екстремальні, грубі, небезпечні і вони манять. Я зустріла багато людей, які добре мене сприйняли і тому мені легко було лишитись.
Inov-8 звернулись до мене після Чемпіонату Світу з гірського бігу в 2004 році. Вони шукали жінку, щоб спонсорувати, мені сподобалось їхнє взуття і я погодилась. Крім гірського бігу ми також брали участь у пригодницьких змаганнях, які я любила і надзвичайно весело проводила час в подорожах по Великобританії та Європі з командою.
iRunFar: Твій кочовий спосіб життя за вісім років мандрівок напевно багато чому навчив тебе. Маю запитати – напевно ти неперевершена в пакуванні речей?
Anna Frost: Так! 100-літровий / 23-кілограмовий наплічник, одна ручна поклажа і я готова вирушати.
iRunFar: А якщо серйозно, ти напевно вчилась не лише завдяки успіхам, але і невдачам, травмам. Здається все це прислужилось тобі в кар’єрі. Як вважаєш, ти сильно змінилась з часів першої поїздки на гірську трасу в Італії? Якби ти мала можливість тоді зустріти молоду Фрості, яку б ти дала їй пораду?
Anna Frost: Я безумовно розвивалась, змінювалась, дізнавалась нового і пережила багато з тих пір мої цілі і траси змінились, але я продовжувала вчитись і випробовувати себе. Не думаю, що змогла б собі щось порадити, бо: по-перше, не знаю, чи я послухалась би, і по-друге, вважаю це навчальною грою. Ти мусиш вчитися на власних помилках. І тим не менш, я вважаю, що ми повинні ділитись досвідом, та говорити про свої проблеми.
iRunFar: Ми зможемо поговорити про це пізніше, але зараз трішки про забіги. Твій професійний розвиток, здається, іде досить природнім шляхом. Твої ранні гірські забіги були переважно вгору на невеликих дистанціях. Потім ти перейшла на марафонські дистанції скайранінгу, потім твій перший ультра марафон The North Face Endurance Challenge 50 в Сан Франциско, який ти виграла, потім ще 50 миль в 2011, 2012. Схоже в твоєму розвитку присутній процес осмосу, який просто вбирає культуру гірського бігу, і знаходить нові змагання, так правильно сказати? Чи може ти маєш секретний план?
Anna Frost: Так, ти маєш рацію. Все іде через зацікавлення і бажання рухатись далі до нових звершень. Я ніколи не думала, що буду бігати ультра-гонки. Але я люблю вчитись новому, і краєвиди мене полонили, і люди яких я зустріла на своєму шляху.
iRunFar: Отже наступним логічним кроком має бути 100 миль. Ти не потрапила на Hardrock 100, але чи побіжиш ти будь-яку іншу 100 миль дистанції в 2013 році?
Anna Frost: Так, я не потрапляю на Hardrock 100, бо для кваліфікації треба мати досвід пробігів в 100 миль. Я думаю про Diagonale des Fous – La Reunion на цей рік (2013) і потім це дасть мені можливість виступити на Hardrock 100 … принаймні взяти участь в лотереї. Я також хочу побачити Wasatch 100 в Утах, можливо це буде в 2014 році.
iRunFar: Ти приєдналась до команди Salomon в 2009 році і стала невід’ємною частиною їх міжнародної команди з трейлового бігу. Ти жартома називаєш її «мандрівною родиною». Як ти вперше перетнулась з ними?
Anna Frost: Мій дуже хороший друг був менеджером команди Salomon Великобританії. І коли він сказав, що є вільне місце на Еверест-марафон, я відповіла, що їду. Я виступала за команду Великобританії два роки, а потім полишила її заради турне з «мандрівною родиною». Я б не досягла всього того, що маю без підтримки та заохочення з їхнього боку за останні 4 роки.
iRunFar: Можеш розповісти більше про Еверест-марафон? Ти поїхала туди дізнавшись, що є вільне місце і виграєш ці змагання, та ще й встановивши жіночий рекорд траси, який досі тримається. Напевно маєш хороші спогади про ці змагання?
Anna Frost: Це було тепле серцю місце, місце в яке я повертатимусь знову і знову. Люди мають так багато любові і доброти, щоб поділитися, коли вони мають так мало іншого. Величезні гори змушують вас почуватись крихітним. Вони нагадують вам, що ви діти Матері Природи. Вона творить. Вона більша за будь-яку людину. Села наповнені життям. Кури, собаки, діти, які грають і сміються, готується їжа на вулиці, ювелірні базари, кольорові молитовні прапори. Яки та їх пастухи, яскраві квіти, потужні річки, старі похилені мости. Величезні гірські перевали (5200м над рівнем моря), сніг і сонце. Це неймовірно.
Забіг був жорстким. Важко дихати в розрідженому повітрі, важко технічно долати рельєф місцевості. Ще й на восьмому кілометрі травмувала ногу. Але вирішила продовжувати. На останніх десяти кілометрах я зрозуміла, що якщо не збавлятиму темп то зможу побити рекорд. І тоді як (тварина) буцнув мене на землю. З кров’ю, слізьми, з соплями і в пилюці я дісталась фінішу. Це було надзвичайним розширенням можливостей жінок. Вони були горді за мої старання. В абсолютному заліку я була п’ятою. Моя нога була напухла і чорна, не могла на ній стояти. Але шоколадний торт і кава завжди допомагають в такій ситуації.
|